Конверт як діагноз: чому «подяка» лікарю — це не вдячність, а симптом

«Треба ж якось віддячити лікарю». Хтось каже це пошепки в коридорі, хтось — ніяковіючи, ховає купюру в кишеню білого халата. Роками ми маскуємо це під «подяку». Але давайте говорити прямо: у 90% випадків цей конверт не має нічого спільного зі щирою вдячністю. Це симптом глибокої системної хвороби.

Батька Андрія з підозрою на інфаркт привезли до лікарні. Потрібно ставити стент, – пояснює завідувач відділення, але каже, що «потрібного обладнання немає» — треба платити. Після операції Андрію принесли рахунки на 60 тисяч гривень. Але не на лікарню, а на сторонній ФОП.

Андрій готовий платити, але лікарні. Та замість офіційного рахунка, на чоловіка почали тиснути. Мовляв, невдячний. Усе зробив правильно, – пояснили в НСЗУ, куди він написав листа. Стентування повністю оплачує держава, пацієнт нічого не платить.

Але. У тій самій палаті, де лежав батько Андрія, пацієнти платили. Щоденний конвеєр без зупинки.

Діагноз: побутова корупція в медицині

Цю та десятки схожих історій ми почали збирати в соцмережах, аби скласти реальну картину того, про що «всі знають, але мовчать». Випадок Андрія – далеко не виняток. І цифри це підтверджують. TI Ukraine (2024) каже, що 87% українців вважають корупцію масовим явищем. Згідно з дослідженнями НАЗК, ще кілька років тому 34% називали побутову корупцію «частиною нашого менталітету», а 41% не вірили, що послугу можна отримати без хабаря. Й медицина – один із найболючіших осередків цієї інфекції.

Дослідження «Індекс здоров'я. Україна» також показове: кожен другий пацієнт робив так звані «неформальні платежі». Дані «Барометру. Пацієнти» підтверджують це. Понад 45% опитаних платили за те, що вже оплатила держава.

Що це означає на практиці? Конверт працює як податок на бідність. Якщо у вас немає ресурсу на неофіційну доплату, медицина стає для вас недоступною. Люди відтягують візит до лікаря до останнього або отримують допомогу за залишковим принципом.

Чому карати треба не лікарів

Але є й інший бік цієї стіни – той, у білому халаті. Ясна річ, жоден лікар не скаже вам вголос: «Я не хочу брати конверти. Але моя офіційна зарплата – це ганьба за те, що я роблю щодня». Але всі все розуміють. Система роками підтримувала мовчазний договір – «ми платимо вам мізер, а ви добираєте самі».

Хоча зараз лікарні отримують мільйонні контракти від НСЗУ, внутрішній розподіл цих грошей часто залишається непрозорим. Держава гарантує базові зарплати на рівні 35 тисяч гривень для лікарів «первинки», проте в лікарнях вузької спеціалізації оплата надскладної роботи хірурга чи анестезіолога досі залежить від волі головного лікаря. Коли офіційний оклад спеціаліста, який щодня рятує життя, не відповідає його реальному навантаженню – система сама виштовхує його в тінь.

Тож важливо розуміти принципову річ: ми не ставимо за мету карати чи, ще гірше, соромити медиків. Лікарі – не джерело цієї «хвороби». Вони самі опинилися в середовищі зламаної економіки, яка десятиліттями змушувала їх виживати. Це не виправдання, це констатація факту: неможливо вимагати доброчесності там, де фінансова модель лікарні сама потребує лікування.

Який рецепт?

Хронічні хвороби не лікуються скаргами. Потрібні системні зміни і вони мають відбуватися одночасно на кількох рівнях.

Перше – фінансова прозорість лікарень. Кошти НСЗУ мають конвертуватися в офіційні, гідні зарплати для тих, хто реально лікує. Доки внутрішній розподіл коштів залишається закритим, конверт залишається раціональною відповіддю на ірраціональну систему.

Друге – легалізація співоплати. Будь-який додатковий сервіс – вибір хірурга, краща палата – має оплачуватися виключно через офіційну касу. Легальний термінал – найдієвіший антисептик проти конвертів.

Третє – новий суспільний стандарт. Повномасштабна війна стала жорстким тригером, який прискорив зміни. Свіжі дані НАЗК (2024) фіксують чітку динаміку: 58% українців сьогодні категорично негативно ставляться до будь-яких проявів корупції. Тож ми маємо перестати нормалізувати хабар словом «подяка». Найвища відзнака для лікаря – це наша довіра та офіційний публічний відгук. А будь-яке вимагання грошей має стати приводом для негайного дзвінка на гарячу лінію НСЗУ.

Замість Post scriptum

Нещодавно журналіст сказав мені: «Ви говорите про очевидні речі». Так, корупція в медицині – очевидна. Але про неї мовчать, ніби це табу, частина якогось негласного суспільного договору. Я говоритиму про неї відкрито і саме в цьому моя мета. Бо явище стає неприйнятним лише тоді, коли про нього перестають мовчати.

До речі, представниця НСЗУ, яка передзвонила Андрієві, наприкінці розмови сказала фразу, яку він запам'ятав на все життя: «Дякую вам за внутрішню силу не дати хабаря». Саме ця сила і має стати новою нормою, якої ми всі прагнемо.